Платон Білецький ― це звучить гордо // Українська академія мистецтва. ― К., 2010. ― Спецвипуск. До 50-річчя факультету теорії та історії мистецтва. ― С. 263―271.

2022 07 02 5Платон Олександрович Білецький народився 11 листопада 1922 року у м. Харкові в родині молодого професора, майбутнього видатного літературознавця, академіка Олександра Івановича Білецького (1). Його мати Марія Ростиславівна – учениця відомого історика Тарле була викладачкою французької та німецької мов, добре знала давньогрецьку та латину. Вона була витонченою красунею, справляла враження чогось божественного, що було яскраво втілено в її портреті художника О. Любимова. Платон Олександрович згадував, що в дитинстві вона здавалася йому схожою на «Сикстинську мадонну», копія з зображенням якої висіла над його ліжком. Брат Андрій був старший на одинадцять років, прославився як поліглот та видатний вчений у галузі багатьох гуманітарних наук (2).

«Рід Білецьких, – писав Платон Олександрович,– іде від запорожців. Проте, як відомо, сила рядових козаків була покріпачена. Дід Олександра Івановича – Іван Платонович, мав прізвище Вощенко, і. мабуть, недаремно, адже добре розумівся на виробництві воску й свічок із нього. Очевидно, принаймні, що далеко не з порожніми руками він утік від пана, подався до бессарабського міста Бєльці, де придбав документи на ім’я Білецького (при згадці цієї подробиці його біографії батько додав: «Точнісінько, як Микола Джеря, тільки років за двадцять до нього»). Ставши в такій спосіб вільною людиною, він продовжував виробництво свічок уже в Одесі, де й народився близько 1850 року його первісток Іван» (3).

Отже, вчений завдячує далекому предкові своїм ім’ям, яке носив перед ним також його рідний дядько, молодший брат Олександра Івановича. Бабуся Софія Андріївна Зерниченко привнесла в родину Білецьких полтавський нетлінний дух українофільства, любов до українських пісень, поезії, книжок, вишиванок, що згодом певною мірою позначилося й на творчості Платона Олександровича.

Його дитинство та юність пройшли в бурхливому житті гостинної родини, де щодня бували різні вчені, письменники, поети, художники, студенти. Окрім шкільної освіти, він отримав блискучу гуманітарну освіту вдома. Проте не пішов уже протореними філологічними шляхами батька і старшого брата, а самостійно визначив свою майбутню професію художника-живописця, а згодом дослідника образотворчого мистецтва. Щоправда, його батька і брат вправно володіли рисунком, але саме ця галузь їхньої творчості до сьогодні залишається невивченою. Змалку захоплювався театром, мріяв стати актором, навіть ставив п’єси, де одночасно був режисером і художником. Його перша рецензія на спектакль «Фріц Бауер» була опублікована, коли йому виповнилося 13 років.

Та хлоп’яче захоплення малюванням назавжди повернуло майбутнього митця у світ образотворчого мистецтва. Платон успішно закінчив Харківське художнє училище, перейшовши одразу з першого курсу на третій, і був рекомендований до вступу в Художній інститут. Але війна невмолимо втрутилася у життя всієї родини Білецьких. Разом з нею він евакуювався до сибірського міста Томська, бо за станом здоров’я був непридатний до військової служби. Там спочатку писав плакати на військові теми в будинку Червоної армії, а згодом став працювати трафаретником в «Окнах ТАСС», водночас навчаючись на театрознавчому відділенні теж евакуйованого до Томська Ленінградського театрального інституту.

Після визволення Москви П. Білецького прийняли на третій курс Московського художнього інституту, який він згадував із величезною теплотою. Перш за все тому, що саме у його стінах він познайомився зі своєю майбутньою дружиною і вірною помічницею Славою – Гориславою Михайлівною Біляч, його єдиним на все життя коханням. А по-друге на нього велике враження справили викладачі – відомі мистецтвознавці М.В.Алпатов, В.М.Лазарев та В.В.Почиталов.

Невдовзі, 1944 року, разом з батьками Платон Олександрович переїхав до Києва, де пройшло все його життя. Тут він закінчив Київський державний художній інститут. Його безпосередніми вчителями були художники О.О.Шовкуненко та К.М.Єлева. Дипломна робота Платона Білецького «Й.-Б. Тіто й М. Хрущов на Аскольдовій могилі» з майстерно виписаним пейзажем сподобалась і московським рецензентам. Проте він не встиг її захистити, бо змінилося ставлення Й.Сталіна до югославського правителя, який проводив власну, неузгоджену з вождем, політику. Так, унаслідок зовнішньополітичних відносин між СРСР і Югославією Платону Олександровичу довелося терміново писати інший парадний портрет – генерал-лейтенанта А. Гречка, за який він 1949 року отримав диплом за фахом художник станкового живопису.

Упродовж лиш десятилітнього періоду (1947-1957) Платон Білецький написав серію живописних і графічних портретів та автопортретів, які виставлялися на п’яти республіканських виставках (4). Майже повне зібрання його художніх творів можна було побачити на персональній виставці у Національному Художньому музеї України восени 1997 року. Особливу увагу привертали портрети його вродливої дружини Горислави Михайлівни, актриси Л.Руденко, письменників І.Франка і М. Гоголя, академіків Ю. Шумського і Д.Яснопольського та ін. Надзвичайним проникненням у власний духовний світ позначені всі його автопортрети. Живописець П. Білецький надто критично ставився до власних художніх творів. Наукова атмосфера, яка панувала в його родині, – а він мешкав зі своєю родиною разом із батьком,  – так чи інакше впливала на нього, змінювала його погляди й фахові інтереси. Займаючись художньою творчістю, Платон Олександрович періодично працював у музеях. Так, у 1950-1951 роках він був заступником, а потім виконуючим обов’язки директора музею Західного та Східного мистецтва; в 1957–1960 роках – директором будинку Т.Г.Шевченка.

Працюючи в одному з найкращих музеїв України Платон Олександрович поступово, але невпинно заглиблювався у зовсім новий процес своєї творчості. Спочатку він захопився вивченням китайського та японського мистецтва. Саме завдяки його ініціативі в Музеї був створений відділ Сходу .

Впродовж 1954-1972 рр. він опублікував до десяти наукових праць про китайське та японське мистецтво,  в тому числі  й монографію (5). Надзвичайно цікаво написано для дітей його повість про японського художника Хокусая (6). Цією книгою та статтею про російську графіку початку 20 століття і японську кольорову ксилографію Платон Олександрович завершив свої наукові розробки с тематики східного мистецтва (7). Але воно до кінця життя залишалося з ним, бо саме він читав упродовж десятиліть курс лекцій «Мистецтво середньовіччя (Захід і Схід)» у Київському художньому інституті.

Інтерес до широко діапазону знань ніколи не залишав Платона Білецького. Захоплення східним мистецтвом невдовзі і назавжди перекрило дослідження українського народного мистецтва. Якось він придбав у родині С. Маслова старовинну картину «Коза Мамай» і повісив її в кабінеті над столом, де стояла статуетка Будди. Саме ця картина стала своєрідним доленосним символом Платона Олександровича. Завдяки їй він написав і в 1961 році захистив кандидатську дисертацію «Украинская народная картина 17-19 вв» (8).

“Невідомо, чого б досяг у житті Платон Білецький, – пише визначна дослідниця історії українського мистецтва і його вірна учениця, член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства Валентина Василівна Рубан, – коли б залишився художником. Його малярські твори засвідчують живописний хист, органічне чуття композиції та вміння спостерігати характер людини. Персональна виставка унаочнила його ліричний талант пейзажиста і потяг до психологічного портрета. Та він став його талановитим знавцем і дослідником. Якби ли­шився “чистим живописцем”, навряд чи зміг би відкрити тисячам своїх читачів манливу таїну давнього мистецтва України, розкрити його непов­торність і показати місце у світовому художньому процесі, розповісти про феномен українського народного малярства чи про поетичний світ японця Гокусая, про драму Симона Ушакова чи навернути до вдумливого вивчення “Мови образотворчих мистецтв”. На це просто не вистачило б часу. Адже мистецтво, як і мистецтвознавство, потребує безнастанної праці. Воно “ревниве” і не терпить суперництва” [9|.

Але й надалі Платон Олександрович жив і працював у різних іпо­стасях – ученого-мистецтвознавця і педагога, які разом із його не по­вністю “замкненою в скриню” іпостассю живописця, доповнювали одна одну, збагачували його світогляд та всіх, хто того бажав і спілкувався з ним. Пройшовши шлях митця-портретиста, він пристрасно займався вивченням українського портретного живопису, якому присвятив кіль­ка фундаментальних праць [10). У них вперше був показаний розви­ток яскравого українського мистецтва, його витоки з глибин народної творчості, формування національних художніх особливостей та ідеалів. Завдяки його науковим мистецтвознавчим працям українське маляр­ство стало широко відомим не лише в країнах СНД, а й далеко за його межами. 1969 року П. О. Білецький захистив докторську дисертацію на тему “Украинская портретная живопись ХVІІ-XVIII вв. Этапы становлення и развития”.

Крім цієї, не тільки складної, а й ризикованої за радянські часи тематики, бо вона розбуджувала національний дух народу – Платон Білецький чимало зробив для реабілітації та пропагування славетного українського графіка Георгія Нарбута, якого довго замовчували, приписуючи йому чужі політичні та естетичні погляди, що, певною мірою було пов’язано з його тісним зв’язком з "Миром искусства" на початку ХХ століття (11).  Цікаво, що звернення Платона Олександровича до відродження творчості Г. Нарбута було викликане його гнівом, коли він випадково на кладовищі  побачив могилу, над якою стояла залізна труба з написом «Нарбут». Платон Олександрович зробив все можливе, щоб опублікувати про цього видатного митця свою першу книжку, зумів знайти підтримку в М. Т. Рильського, без «прикриття» якого навряд чи вона б  вийшла з друку. Після цього про творчість Г. Нарбута було видано кілька монографій, статей та альбомів із передмовами П. Білецького [12]

Особливого поцінування заслуговує його Шевченкіана. В сім’ї Білецьких взагалі існував культ Тараса Шевченка. Про його літературну творчість неодноразово писав О. І. Білецький. В родині зберігали реліквію – “Кобзар” Шевченка, оправа якого була оздоблена вишивкою бабусі Платона Олександровича Софії Андріївни. Цю книгу із зворушливим написом вона подарувала своєму синові Олександру [13|. Безперечно, що таке ставлення до поета, а також робота впродовж кількох років на посаді директора в Будинку-музеї Тараса Шевченка сприяли тому, щ0 Платон Олександрович неодноразово писав про нього як художника, аналізуючи розвиток і методи його творчості [14]. Остання книга Платона Білецького про Тараса Шевченка вийшла з друку невеличким накладом через три тижні після смерті вченого і була видана коштом його онуки Марії Гриненко [15].

“Його книги ніколи не лежали на полицях книгарень, – з болем за­значала В. В. Рубан, – відразу ставали раритетами. І хіба не байдужістю з боку владних структур до культури, до її творців є той факт, що на видання книги про Шевченка, навіть такого автора як П. Білецький, не знайшлося коштів, і рукопис довго продовжував “ходіння по муках”. Ав­тор так і не дочекався виходу останньої в житті книги (“Апостол України. Життя і творчість Тараса Шевченка”), яку називав своєю “лебединою піснею” (16].

Як ніхто інший, Платон Олександрович розумів значення творчості Тараса Шевченка для виховання національної самосвідомості україн­ського народу. Варто при цьому згадати, що ще двадцять п'ять віків тому видатний грецький філософ Платон підкреслював, що поет Гомер виховав всю Елладу, підняв її на найвищий щабель культурного розвитку, завдяки чому вона стала  основою європейської цивілізації. Для нашого народу таким вихователем є Шевченко – апостол України.  Щоб зрозуміти творчість, прагнення та ідеали  великого поета, треба прочитати про нього і книгу Платона Олександровича. Можна лише сподіватися, що настануть кращі часи й вона стане настільною  книжкою у кожній родині.

Блискучий знавець мистецтва, Платон Білецький значну частину життя віддав педагогічній діяльності. Певний час (1955-1957) він читав курси лекцій («Вступ до вивчення образотворчого мистецтва», «Історія Російського образотворчого мистецтва») на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1959 року і до останніх днів свого життя ранніх днів свого життя він працював на факультеті теорії та історії мистецтва у Київському державному художньому інституті 1992 – Українська академія мистецтва, 1998 – Академія образотворчого мистецтва та архітектури, а тепер – НАОМА), спочатку на посаді старшого викладача, з 1960 – доцента, а з 1970 – професора. У 1963-1966 рр. був проректором з наукової та навчальної роботи.

Як педагог Платон Олександрович у перші роки викладав історію графічного мистецтва, історію стародавнього мистец­тва Сходу, зарубіжне мистецтво XIX ст., пізніше — історію мистецтва Стародавньо­го Сходу, мистецтво середньовіччя (Захід і Схід), православну іконографію, історію світової культури, вступ до мистецтвознавства, радянське мистецтво та ін. Для нього заняття з молоддю були не формальним обов'язком, а потребою. Надзвичайною широтою й масштабністю вирізнялися всі його лекції. З любов’ю та особ­ливим умінням, дохідливо він учив нас аналізувати окремі твори великих художників і сміливо їх зіставляти, розуміти складні процеси в розвитку образотворчого мистецтва різних народів. Надзвичайне багатство знань, нестандартність викладу і вимогливість вражали студентів.

Останні п’ятнадцять років свого життя Платон Олександрович уна­слідок важкої хвороби не покидав своєї квартири, але продовжував плідно працювати і викладати. Його ставлення до учнів і до всіх тих, хто звертався до нього за порадою, було найвищою мірою зацікавле­ним і відповідальним. Він не міг, прочитавши передану йому наукову працю або студентську курсову роботу, не висловити про неї своїх за­уважень, включаючи найдрібніші й незначні деталі, на які інші не звер­нули б жодної уваги. До того ж, його критика водночас була і сувора, і доброзичлива. Сам талановитий вчений, Платон Олександрович по-справжньому радів, коли траплялися цікаві, позначені новими ідеями, роботи молодих колег, студентів та аспірантів і всіляко їх підтримував. Його невгасимий оптимізм і гумор завжди допомагали у важку хвилину. Усю свою майстерність, ерудицію та душевну щедрість він підпорядкував шляхетній меті — підготовці високопрофесійних мистецтвознавців, багато наукових співробітників, музеєзнавців і викладачів у різних куточках нашої країни та за її кордонами мають честь називатися його Учнями.

Міцний зв’язок з життям, прагнення якнайбільше зробити в галузі мистецтвознавства й донести свої знання до людей, незмінна підтримка дружини допомагали Платону Олександровичу долати труднощі, житейські негаразди. Він опублікував фундаментальні монографії, понад 200 різних розділів та статей, чимало передмов до альбомів тощо. За наукові монографії (“Український портретний живопис XVII-XVIII. Проблеми становлення й розвитку”. — Київ, 1969; «Украинское советское искусство: живопись, скульптура, графика”. – Киев, 1979; «Українське мистецтво другої половини XVII - XVIII ст.” – Київ, 1981) у 1982 році він отримав Державну премію Української РСР імені Т. г Шевченка в галузі  літератури, журналістики, мистецтвознавства та архітектури. (17). З 1991 Платон Білецький заслужений діяч мистецтв України. 1995 його обрано член-кореспондентом Національної академії наук України  по відділенню літератури, мови та мистецтвознавства, 1997 дійсним  членом Академії мистецтв України.

За тематикою наукові, науково-популярні та методичні праці вченого сягають від України до Японії та Китаю на сході й країн Європи на заході, а за хронологією – від античності до XX ст. нашої доби. Так, велика праця «Актуальні завдання мистецтвознавчої науки України” вийшла Друком  1998 року в науковому виданні Академії мистецтв України “Мистецькі обрії” [18]. Останньою, на жаль, незакінченою мистецтвознавчою розвідкою вченого, яку він погодився зробити на замовлення Товариства Андрія Білецького, була робота, присвячена відомій святині українських греків – іконі Георгія Змієборця, котру вони вивезли 1778 р. з Криму під час переселення до Надазов’я.

Незважаючи на стан здоров’я, Платон Олександрович продовжував працювати до останніх своїх днів і завжди залишався настільки ж вимо­гливим до себе, як і в молоді роки. Його зацікавлення творами мистецтва було невигубним, а вміння працювати з ними – разюче. Платон Білецький завжди обирав у науці непрості, часом зовсім непроторені шляхи і працював з великим піднесенням. Як людина широко освічена, завжди мав свою, оригінальну, всебічно виважену думку. Той, хто мав нагоду вести з ним розмови, назавжди зберіг світлі спогади від спілкування з людиною оригінального розуму, щедрої та доброї душі.

Уся творчість Платона Олександровича Білецького наповнена властивим для його особистості емоційним сприйманням оточуючого середовища, оригінальним мисленням і стилем, вражаючим знанням історії світового мистецтва, розумінням його своєрідних рис, історичних закономірностей розвитку окремих СТИЛІВ. Його Ім’я надійно і, слід гадати, назавжди увійшло у науку як одного з тих надзвичайно обдарованих і працелюбних учених, які своїми розробками, концепціями, багатогранними знаннями і методичними підходами піднесли на високий, якісно новий  рівень історію вітчизняного і світового мистецтвознавства. Проте наукові ідеї, творчі задуми та художні твори цього високоталановитого і працелюбного вченого , душевно щедрого і прекрасного педагога потребують подальших досліджень і якнайбільшої поваги до його імені. 

  1. Про Олександра Білецького. Спогади, статті. – К.: Радянський письменник, 1984.
  2. Клименко Н.Ф. А. О. Білецький - поліглот, учений, педагог // Білецький А. О. Про мову та мовознавство. – К., 1996. - С 5-18; Записки Історико-філологічного товариства Андрія Білецького. – К. 1997. - Вип. І. - С. 5-6. 9-20; Семчинский С.В. Профессор Андрей Алсксандрович Бслецкий// Известия РАН. Секция литературы и языка. - М.: Наука, 1997. - Т. 56. - № 4 - С. 60-66.
  3. Білецький П. Витоки // Про Олександра Білецького. Спогади, статті. - К.: Радянський письменник, 1984. — С. 270.
  4. Художні виставки, у яких брав участь П. О. Білецький (IX Украинская художественная виставка. Каталог. — К., 1948; X Українська художня виставка: — К., 1950; XI виставка образотворчого мистецтва УРСР: Каталог: - К., 1953; Виставка образотворчого мистецтва, присвячена 300-річчю воз’єднання України з Росією — К., 1954; Пересувна художня виставка робіт українських радянських художників. - Львів, 1955.)
  5. Белецкий П. А. Китайское искусство: Очерки. — К., 1957.
  6. Белецкий П. А. Одержимий рисунком. Повесть о японском художникс Хокусае. — М., 1970.
  7. Белецкий П. А. Русская графика начала XX в. и японская цветовая ксилография // Книга и графика: Сборник, посвященньїй 80-летию А. А. Сидорова. — М., 1972.
  8. До захисту була видана монографія Білецький П. Козак Мамай — українська на­родна картина. — К., 1960. Усі дисертації за радянської влади, як відомо, повинні були бути написані російською мовою.
  9. Рубан В. Платон Білецький — художник, вчений, педагог// Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці: — К., 1998. — Вип. 5. — С. 189.
  10. Див., наприклад: Білецький П. О. Український портретний живопис ХУІІ-ХУІІІ ст.: Проблеми становлення і розвитку. — К., 1969; Він же. Скарби нетлінні: Українське мистецтво у світовому художньому процесі. — К., 1974; Він же. Українське мис­тецтво 2-ої половини XVII—XVIII ст. - К., 1981; Він же. Украинская портретная живопись ХУІІ-ХУІІІ вв. — Л., 1981 тощо.
  11. Георгій Іванович Нарбут (1886—1920) — визначний український графік, майстер мистецтва книги, один із фундаторів та ректор Української академії мистецтва. Зробив проекти грошових знаків та поштових марок Української Народної Рес­публіки.
  12. Білецький П. О. Г.І. Нарбут (1886-1920). Нарис про життя і творчість І. — К., 1959; Він же. Георгій Нарбут. - К., 1985; Він же. Георгий Иванович Нарбут. - Л., 1985.
  13. Білецький П. О. Витоки... — С. 273.
  14. Білецький П. О. Шевченко в Києві: Біографічний нарис. – К., 1962; Він же. Задуми Шевченка-художника // Тарас Шевченко-художник: Дослідження, розвідки, публікації. – К., 1963; Він же. Місце Шевченка-художника в історії мистецтва //Збірник праць ювілейної XIII-ої наукової Шевченківської конференції.  – К., 1965.
  15. Білецький П. Апостол України: Життя і творчість Тараса Шевченка. – К., 1998.
  16. Рубан В. Платон Білецький – художник, вчений, педагог… - С. 190.
  17. Шевченківські лауреати. 1962 – 2001: Енциклопедичний довідник. – К., 2001. – С. 48-49.
  18. Білецький П.О. Актуальні завдання мистецтвознавчої науки України // Мистецькі обрії. – 98. – К., 1999. – Вип. 1. – С. 38-43.